FAQ Медичне право

Медичну таємницю становить інформація про:
• факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою;
• стан здоров'я людини;
• медичне обстеження, огляд та їх результати;
• діагноз;
• обставини, що передували захворюванню або спровокували його;
• функціональні особливості організму;
• інтимна сторона життя пацієнта;
• сімейна сторона життя пацієнта;
• майновий стан пацієнта;
• інші відомості, отримані при медичному обстеженні.

Правомірне розголошення медичної таємниці можливе у наступних випадках:
- у разі надання згоди пацієнтом на розголошення такої інформації;
- повідомлення одному з наречених про стан здоров'я іншого нареченого;
- повідомлення лікарем про стан здоров'я неповнолітніх дітей їх батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам;
- повідомлення про насильство в сім'ї та інформацію для попередження насильства в сім'ї органам поліції;
- у разі надання інформації про стан психічного здоров'я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; 2) провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації.
- у разі надання інформації про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність в людини ВІЛ-інфекції особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я – винятково у зв'язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам – лише за рішенням суду в установлених законом випадках.
- у разі надання відомостей про лікування людини в наркологічному закладі правоохоронним органам у разі притягнення цієї людини до кримінальної або адміністративної відповідальності.
- у разі витребування інформації у судовому порядку.

Стаття 145 Кримінального кодексу України - передбачає кримінальну відповідальність за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.
Стаття 132 Кримінального кодексу України – передбачає кримінальну відповідальність за розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, – також тягне за собою кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на відшкодування шкоди, пов'язаної з обмеженням їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус.

Згода пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.
Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об'єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Лікар має право відмовитися від подальшого лікування пацієнта, якщо:
- пацієнт не виконує медичних приписів і при цьому нічого не загрожує життю пацієнта чи здоров'ю людей, які його оточують.
- пацієнт порушує правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я і при цьому нічого не загрожує життю пацієнта чи здоров'ю людей, які його оточують
При цьому, усі порушення мають бути зафіксовані і задокументовані, а задовільний стан здоров'я пацієнта підтверджений.

Лікар не може відмовитись від надання медичної допомоги пацієнту якщо:
- така відмова може призвести до тяжких наслідків для пацієнта (порушення карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до 200 годин, або виправними роботами на строк до двох років).
- така відмова може призвести до смерті пацієнта чи інші тяжкі наслідки (карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого).

- звернутись із письмовою заявою (скаргою) до головного лікаря;
звернутись до департаменту чи управління охорони здоров'я з письмовою заявою (скаргою) (http://moz.gov.ua/regionalni-upravlinnja);
- звернутись із письмовою заявою (скаргою) до органів, що здійснюють захист прав споживачів
(http://www.consumer.gov.ua/ContentPages/Yakshcho_V...);
- звернутись із письмовою заявою (скаргою) до Міністерства охорони здоров'я;
- звернутись на гарячу лінію Уряду;
- подати заяву про проведення клініко-експертної комісії до департаментів охорони здоров'я та КЕК МОЗ України;
- звернутись до суду із позовною заявою про захист прав споживачів, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.