FAQ Cпадкове право

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, що відносяться до відповідної черги спадкоємців за законом.

Так, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин, зокрема, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права, можуть бути спадкоємцями, однак лише за заповітом. Таким чином, юридичні особи можуть набути право на спадкування лише у разі згадування їх імені спадкодавцем у заповіті.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Така заява повинна бути подана протягом 6 місяців після відкриття спадщини (смерті спадкодавця).
Звертатись до нотаріуса потрібно за останнім місцем проживання спадкодавця (населений пункт) або ж, якщо воно невідоме, за місцезнаходженням нерухомого майна (його основної частини).

Разом із заявою про прийняття спадщини спадкоємець подає нотаріусу:
• документи, що підтверджують родинні зв'язки з спадкодавцем (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, тощо);
• документи, що підтверджують факт смерті спадкодавця (свідоцтво про смерть, довідка про причини смерті);
• документи про право власності на об'єкти нерухомості, які входять до складу спадщини;
• документи, що підтверджують особу спадкоємців (паспорт та РНОКПП).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.
Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Якщо спадкоємець протягом строку шести місяців з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. При цьому варто знати, що суду потрібно буде пояснити поважність пропуску строку (хвороба, що обмежувала пересування, довгострокове відрядження, тощо) і лише у випадку визнання їх поважними, суд продовжить строк.

Відповідно до закону, у першу чергу спадкують діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), той із подружжя, який його пережив, батьки (в тому числі усиновителі), а також діти, що народилися після смерті спадкодавця.
До другої черги належать рідні брати та сестри спрадкодавця, дід, баба померлого як з боку матері, так і з боку батька.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж п'ять років до відкриття спадщини.
До п'ятої черги спадкоємців відносяться інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Крім того, у п'яту чергу мають право на спадкування за законом утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. До них відносяться неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черговості. Черговість спадкоємців залежить від ступеня споріднення їх зі спадкодавцем.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках.

Так, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена. Це можливо здійснити шляхом укладення нотаріально посвідченого договору заінтересованих спадкоємців після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.
Окрім цього, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може особа, права та інтереси якої порушено заповітом.
Підставами визнання недійсним заповіту є:
1) Складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою.
2) Складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення.
3) При складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.